Thursday, December 23, 2004

The Orange Revolution Through the Eyes of Kateryna Yuschenko (in Ukrainian)

Dec 23, 2004 Interview with Kateryna Yuschenko published in Vechirni Visti
Ukrainian text follows

Оранжева Україна очима Катерини Ющенко

Ілона Богуш
12:51, 23 грудня 2004 // "Вечірні вісті"

Дружина народного Президента збирається і надалі оздоровлювати дітей, опікуватися дитячими будинками, музеями і театрами

Катерина Ющенко першою з дружин вітчизняних політиків вийшла з тіні свого відомого чоловіка і стала самодостатньою публічною персоною. І відбулося це не тільки і не стільки через її бажання, а в силу різних обставин. Родина Віктора Ющенка стала об’єктом політичного переслідування відтоді, як він – тодішній голова Нацбанку очолив Кабінет Міністрів. Впливові опоненти (Ющенко навіть після отруєння уникає слова вороги) розпочали неоголошену війну проти нього та його родини. Дісталося всім: Ющенку, вихідцю східної Сумщини – за «печерний націоналізм», а самій Катерині Михайлівні, чиї батьки народилися на Київщині та Донбасі, – за «співпрацю» з американським ЦРУ, ізраїльською розвідкою Мосад та Бен Ладеном разом узятими. Всі випробування, а також жахливе отруєння Віктора Ющенка загартували цю жінку. І тепер після відомого шоу з «наколотими апельсинами» та «американськими валянками» ні в кого не має сумнівів, що статус першої леді пасує саме пані Катерині.




«Віктор відчув серцем, що люди готові боротися за свою свободу до кінця»

– Катерино Михайлівно, як змінилося ваше уявлення про Україну за останній час, зокрема після оранжевої революції?

– Думаю, Україна стала прикладом для багатьох країн та націй, які ще не здобули свободи. Ми довели всім, що свободу можна здобути без крові, за допомогою слова, пісні й молитви. Ще кілька тижнів тому я не знала, як саме розвиватимуться події, мала певні сумніви щодо такої рішучості наших людей. Адже українці не завжди у своїй історії могли перебороти у собі традиційний принцип: моя хата з краю. Однак, Віктор відчував серцем, що цього разу люди готові до кінця боротися за свою свободу. Вже наступного ранку після другого туру він запевнив мене, що вся сила в руках у людей і що вони це відчувають.

– Мільйони громадян вважають вашого чоловіка символом нації. Що при цьому ви відчуваєте ви, як дружина?

– Дуже приємно, що цих людей так багато і що вони такі різні. Коли стоїш і чуєш, як сотні тисяч громадян виголошують ім’я твого чоловіка, розумієш, що ці миті закарбуються в пам’яті назавжди. Для мене це надзвичайно зворушливо і відповідально. Ці події особливі і для нашої родини, і для історії усієї країни. Колись я розказуватиму про цю щасливу мить нашого життя своїм внукам. Ви тільки подивіться, який сплеск народного фольклору відбувся за останній місяць! Чого тільки варті хоча б ті «дикі барабанщики», за висловом Руслани, які без усіляких репетицій на морозі вправно вибивали ритм, захищаючи свої права та свободу.

– Одним із основних аргументів прихильників Ющенка є те, що їхній обранець, передусім, моральний. Що, у вашу розумінні, мораль у політиці?

– І в політиці, і в житті мораль має єдині ознаки. Аби бути моральним політиком не потрібно робити щось надзвичайне. Передусім, треба бути чистим перед собою, законом і людьми. Моральний політик має працювати на добробут країни і поважати її громадян.

– Пані Катерино, знаю ви колекціонуєте зображення Божої Матері. Напевно в останні місяці ви особливо до неї зверталися?

– Це справді так. До речі, напередодні останніх подій мені привезли одне з таких зображень із Португалії. Зараз я ношу його на ланцюжку біля серця.

Мені здається українці вже відчули на собі Божу благодать, ставши свідками міжконфесійного миру на Майдані, коли представники багатьох конфесій відстоювали спільну правду. А ще ми з чоловіком щиро раділи за хлопців та дівчат, які поєднали свої долі під час помаранчевої революції на очах всього Майдану Незалежності. Ми обов’язково подаруємо цим подружжям ікони й рушники на згадку від своєї родини.



«Я щодня виходила на площу, спілкувалася з людьми, дізнавалася якої допомоги вони потребують»

– Якою ви особисто побачили помаранчеву революцію? Що вам найбільше запам’яталося?

– Я щодня виходила на площу, спілкувалася з людьми, приносила їжу, дізнавалася якої ще допомоги вони потребують. Пам’ятаю, підходжу до хлопців, цікавлюся, чи не холодно їм на морозі стояти, а вони кажуть, що власну свободу готові виборювати хоч до Нового року. У їдальні, де готували їжу для людей на Майдані, я цікавилася, які продукти треба купити. Але мені говорили, що кухня завалена продуктами і пропонували самій взяти щось додому.

Людей дуже згуртували останні події. Вони щиро допомагали один одному. Мене щиро вразило, коли комендант наметового містечка, якому я запропонувала теплий одяг, протягнув мені у відповідь пакунок зі шкарпетками, який, від імені наметового містечка, попросив передати «польовим командирам» Тимошенко, Томенку і Луценку.

Кожен виявляв свої таланти і робив те, чим міг бути корисним. Музиканти підтримували людей піснями. Політики – влучним словом. 600 лікарів безоплатно працювали в медичних пунктах, розгорнутих на Майдані та навколишніх будівлях. Кияни зігрівали у своїх квартирах приїжджих, причому стояли для цього у чергах. Розказували, як до одного з пунктів розселення прийшли 70-річні чоловік з дружиною і сказали, що у них в однокімнатній квартирі вже живуть шестеро хлопців, але вони готові взяти ще двох.

– Якою була психологічна атмосфера у вашій родині під час останніх подій? Як їх оцінили ваші діти?

– Ми з Віктором просили дітей запам’ятовувати все це, аби колись вони розказували про це своїм дітям. Однак, маленькі сприймають світ інакше, аніж дорослі. Їм, скажімо, дуже сподобалися і запам’яталися слова народного гімну помаранчевої революції. Якось я прокинулася вдома від ритмічного маршу. Відкриваю очі і бачу, як дівчатка навколо мене крокують одна за одною, виспівуючи: „Разом нас багато, нас не подолати!»

Ще одного разу, коли до нас завітала лікарка, Софійка підбігла і запиталася, чи можна їй розказати новий вірш?». Звісно, жіночка дозволила і Софійка почала: „Ми – не бидло, ми – не козли, ми – України доньки і сини!» Мені навіть якось незручно стало, але це було дуже весело і всім сподобалося.

– Як сприйняла революцію на Майдані ваша свекруха Варвара Тимофіївна?

– Вона дуже переживає за свого сина, за нашу родину. Вже четвертий місяць Варвара Тимофіївна знаходиться в лікарні, де відновлюється після інсульту. Телевізор вона не дивиться, адже будь-які емоції можуть зашкодити її здоров’ю, тож про останні події дізнається від нас. До речі, нещодавно у свекрухи був день народження, і до неї приходило багато друзів, знайомих, зокрема, односельчан з Хоружівки, які підтримували Віктора на Майдані.



«Ми з 1992 року разом допомагаємо дитбудинкам. Щороку оздоровлюємо дітей в Карпатах»

– Пані Катерино, якщо Віктор Андрійович переможе, ви отримаєте статус першої леді. Чим на вашу думку має займатися дружина Президента?

– Перша леді, передусім, має займатися корисними для суспільства справами.

Я обов’язково буду продовжувати разом із Всесвітньою благодійною організацією „Приятелі дітей» підтримувати дітей, які потребують допомоги. Ми з 1995 року допомагаємо дитячим будинкам України ліками, одягом тощо. Щороку оздоровлюємо дітей в Карпатах, найбільш талановитим допомагаємо з подальшим вступом до університетів.

Вважаю важливим напрямком діяльності дружини президента підтримку української культури, зокрема музеїв та театрів. Крім того, я намагаюся сприяти дослідженню голодомору, який особисто пережили мої батьки. Чимало моїх рідних загинули в цей трагічний період української історії. Наразі ми започаткували програму, пов’язану з дослідженням цієї теми. Ми хочемо охопити якомога більше людей, свідків голодомору. Звісно, багато часу мені доведеться приділяти і родині, оскільки в нас підростає троє маленьких дітей. Найменшому Тарасику виповнилося лише дев’ять місяців.

– У пресі активно обговорюють питання вашої участі в теледебатах з Людмилою Янукович. Чи готові ви взяти в них участь?

– Мені здається, що погляди дружини президента не є надто важливими для громадян, оскільки вони голосують за певних кандидатів, а не за їхніх жінок.

– Для багатьох людей помаранчева революція залишиться гарним спогадом, який означатиме початок кращої долі. Проте, для вашого чоловіка, після 26 грудня, розпочнеться дуже відповідальний період...

– Як сказав під час свого останнього інтерв’ю Вацлав Гавел: „Розчарування після виборів є неминучим». Громадяни, які вийшли на вулицю вірять у швидкі зміни. І вони безперечно відбудуться. Щоправда, не так швидко, як всім нам хотілося б. Але зобов’язання, які поклала на себе команда мого чоловіка, будуть неодмінно виконані. Новому уряду доведеться дуже багато працювати тільки, щоб вивести економіку з нинішньої кризи і довести, принаймні, до показників 2001-го року.



«У день, коли Віктора отруїли, я відчула на його губах незвичний медичний присмак»

– Вважається, що близькі люди інтуїтивно відчувають небезпеку заздалегідь. Якось ви говорили, що першою зрозуміли, що Віктора Андрійовича отруїли...

– Це дійсно так. Я усвідомлюю, які небезпечні та цинічні люди протистоять моєму чоловіку. Тож мимоволі відчувала, що щось має трапитися.

Я дуже добре пам’ятаю той вечір. В ніч на 6 вересня Віктор повернувся додому з поїздки до Чернігова дуже пізно. Як завжди, я поцілувала його і відчула на губах якийсь незвичний медичний присмак. Навіть запитала чоловіка, чи не приймав він якісь ліки. Віктор відповів, що ні і сказав, що дуже не хотів їхати на цю останню зустріч.

Мені чомусь дуже запам’яталася та розмова і той присмак на його губах. Перші симптоми, що непокоїли чоловіка, не викликали в мене серйозного побоювання. І навіть, коли Віктор занедужав, я свідомо відганяла думки про політичну розправу. Більше того, допоки українські лікарі не сказали, що у Віктора звичайне побутове отруєння та шлунковий грип, вважала, що його недуга викликана перевтомою.

– Багато хто відзначає, що Віктор Ющенко після останніх подій став більш жорстким політиком. Чи помітили ви якісь зміни у своєму чоловікові?

– Мій чоловік завжди був сильною людиною. Але його вихованість не дозволяла йому виставляти це напоказ. До того ж, особливої потреби в цьому Віктор раніше не відчував. Йому властиве бажання бачити в людях лише позитивне. Проте, сьогодні він зрозумів, на що реально здатні його опоненти.

– У вас ніколи не виникало бажання виїхати з дітьми з країни хоча б на час виборів, аби уберегти родину від небезпеки?

– Звісно, нам радили не ризикувати здоров’ям дітей, на адресу яких надходили погрози. Але ми не могли залишити Віктора у такий складний відповідальний момент. Ми – його надійна підтримка та опора. До того ж, багато українців з усього світу мріяли стати учасниками помаранчевої революції, і разом зі своїми земляками захищати спільну свободу. Я пишаюся, що наша родина разом із мільйонами українців брала у ній участь.

– Існує думка, що громадяни, які перемогли у помаранчевій революції, матимуть тепер значно вищі вимоги до новообраного Президента...

– Дай Боже, щоб так сталося. Адже бути президентом вільних свідомих людей набагато почесніше, ніж тих, які відчувають себе рабами.

Переконана, що у людей, які 17 днів відстоювали власні свободи на зимовому Майдані вимоги справді будуть високими. Мені здається, що нова влада має провести курс економічних реформ, завдяки яким всі громадяни, зокрема і зі Сходу, які не настільки активно підтримали Майдан, могли відчути покращення життя, отримали нові робочі місця та високі соціальні гарантії. Тоді вони швидко усвідомлять, що шлях для України один – бути заможною європейською державою.



«Чоловікову я подарувала помаранчевий светр та краватку. А маленькому Тарасику – оранжеву соску»

– Сьогодні вся Україна вбралася в апельсиновий колір. Ви особисто встигли оновили гардероб своєї родини?

– Хочу зізнатися, що спочатку не сприймала цей колір. Більше того, вважала, що він не дуже гармонує зі стилем мого чоловіка. Однак, тепер я цей колір просто обожнюю. Мода на оранжевий поширилася всім світом. Цей колір став символічним не лише для нашої родини. Ви ж бачили, що навіть у Румунії опозиція, яка також перемогла команду чинного прем’єра, йшла під помаранчевими прапорами. Це дуже зворушливо для мене. Сьогодні в крамницях мій погляд підсвідомо зупиняється на оранжевих речах.

Коли Віктор знаходився у лікарні, я завжди приходила до нього з маленьким подаруночком, аби хоч трохи підняти йому настрій. Я подарувала чоловікові оранжевий светр, оранжеву краватку, купувала сувеніри із зображенням бджілки, які нагадували йому улюблену пасіку.

До речі, наші маленькі модники теж віддають данину помаранчевій моді... Віднедавна у маленького Тарасика з’явилася помаранчева соска, а Софійка з Христинкою і Домінічкою взагалі відмовляються вдягати речі іншого кольору. До речі, за кілька днів ми прикрашатимемо родинну новорічну ялинку. Завжди була прихильницею традиційної зеленої ялинки, але цього року, напевно, оберемо оранжеву.

– Які книжки ви читаєте останнім часом?

– Нещодавно придбала всі книжки Оксани Забужко, які знайшла на полицях книжкової крамниці. Подобається проза Юрія Андруховича. Знову перечитала біографію Василя Стуса. Хотілося б, звісно, читати більше. Щоправда, робити це вдається лише перед сном, коли засинає Тарасик. Попри прохання чоловіка вимкнути світло, принаймні двадцять хвилин приділяю українській літературі. Читаю книжки і англійською, особливо романи та історичні повісті. До речі, коли ми їдемо з родиною на відпочинок, половина моєї валізи наповнена книжками. Коли чоловік катається на лижах, я дістаю книжки і в мене починається відпустка...

– До речі, цієї зими ви плануєте відпочивати?

Взимку без Карпат ми вже не можемо. Тому кілька днів обов’язково виділимо для гірського відпочинку. Торік Софія вперше стала на лижі і відтоді щодня запитує, коли ми знову поїдемо кататися. Віктор також любить гори. Коли ми разом побачили, як на Говерлі замайорів помаранчевий прапор, у мене навіть з’явилися сльози.

0 Comments:

Post a Comment

<< Home